ПСИХОЛОГ ОКСАНА ХРИСТУК: УЗАЛЕЖНИТИ ДІТЕЙ ВІД СЕБЕ, ОЗНАЧАЄ ЗРОБИТИ ЇХ НЕЩАСЛИВИМИ


Одвічна проблема взаємин «батьки-діти», основана на нерозумінні одного покоління іншим, часом спричинена психологічними травмами дитинства, а інколи неправильно закладеними моральними установками, спричиняє нову хвилю непорозумінь і неприйняття одне одного у подальшому. Про особливості стосунків між дорослими дітьми і їхніми батьками, взаємообов’язки та потреби ми розмовляли із практичним психологом за напрямком когнітивно-поведінкової психотерапії, кандидатом психологічних наук Оксаною ХРИСТУК та отцем Тарасом БЕЦЕЛЕМ.

 

Щоб вибачити і прийняти інших зі своїми недоліками, потрібно полюбити себе

 

«Шануй батька твого і матір твою – і добро тобі буде, і довго житимеш на землі», – отче Тарасе, розтлумачте, будь ласка, цю заповідь.

Тарас Бецель, священник

Вже у формулюванні цієї заповіді є Боже благословення, яке полягає у пошануванні своїх батьків, за що людина матиме довге і радісне життя.  Господь бажає усім добра, але спасти людину без її участі не може. У Царстві Божому немає людей розумних, а є люди добрі. Тому, змалечку нас Господь закликає до доброти, щоб ми вміли шанувати ближніх і отримали благословення.

Сказано, що ти маєш любити своїх батьків, однак трапляється, коли хтось із них покинув дитину ще маленькою,  пиячить чи фізично завдає шкоди. Як дітям, які пережили психологічну травму, повернутися у любові до батьків?

Тарас Бецель, священник

Звичайно, це складно зробити, однак, коли у нашому житті насамперед – Бог, то все стає на свої місця. Коли ж відкидаємо заповідь про шанування батьків, то завдаємо собі шкоди, а у результаті ображаємо людей поруч. Повернення може відбутися через молитву і через заповідь любові, бо коли ми в любові, ми живемо по-справжньому. Тому, мусимо бути виконавцями Божої волі, а не своєї.     

Оксана Христук, психолог

Пережите у дитинстві можна розглядати як травму через покинення, скривдження, яка може негативно впливати на розвиток дитини, але це не вердикт і все можна змінити. Є декілька варіантів повернення.

Перше – це психотерапія, завдяки якій відбуваються певні особистісні зміни через терапевтичне батьківство, коли психотерапевт виконує роль одного з батьків, допомагає пережити певну ситуацію і зцілитися. Коли людина змінюється, їй легше прийняти своїх батьків, пробачити їм, вона починає їх розуміти і приймати.

Другий варіант – це стосунки з Богом, у яких людина знаходить батька. Допомагають на цьому шляху пошуку священники, монахи, духовні наставники, хтось самостійно долає цей шлях. Завдяки такій роботі над собою віднаходиться гармонія, спокій, душевна рівновага і людина починає жити повним, психічно зрілим життям. 

Ще одним варіантом є те, що не було батьків і цю роль може зіграти бабуся, дядько, хрещені батьки, коли дитина мусить пережити те, чого вона не відчувала у дитинстві – повне прийняття. Відчуття внутрішньої особистісної гідності допоможе їй зцілитися і вибачити іншим. Важливе прийняття людини такої, якою вона є у всіх аспектах.

У всіх випадках важливе терапевтичне батьківство. Щоб вибачити і прийняти інших зі своїми недоліками, потрібно полюбити себе. А щоб себе полюбити, потрібен приклад від когось іншого.  

Часто трапляється так, що батьки сприймають дорослу дитину по-своєму, відкидаючи справжню сутність її характеру, емоцій, вподобань, але з’являється та людина, яка здатна прийняти її з усім і полюбити, але батьки не хочуть сприймати ці зміни. Як діяти у такій ситуації?

Тарас Бецель, священник

Треба пам’ятати, що кожен з нас вражений гріхом егоїзму, але коли почнемо виймати зі свого ока колоду, зможемо вивільнити скалку з ока свого ближнього. Люди відчуватимуть повноту радості, коли намагатимуться порозумітися через розмову, проситимуть підтримки. Без батьківського благословення, без батьківської доброї волі не буде доброго шляху. 

Оксана Христук, психолог

Справді, так трапляється, що батьки сприймають дитину по-своєму, але з’являється чоловік, дружина, коли утворюється нова сімя, і партнер  виконує роль терапевтичного батьківства, про яке ми згадували. Бо ці люди починають по-справжньому любити, цінувати особистість і вона змінюється й починає любити себе більше, а це може впливати і на ставлення до батьків. Тому, з ними може бути певний конфлікт на цьому ґрунті і не сприйняття таких змін. І це наслідок того, що батьки не приймали цю дитину такою, як вона є, і вони її бачили за своїм власним зразком, не давали можливості бути самостійною, постійно контролювали, створювали ймовірність залежності від себе, бо, знову ж, так краще контролювати її. З часом вже доросла дитина сприймає це як належне і вважає, що так має бути.

Психотерапія теж змінює, батьки бачать ці зміни і не готові їх сприймати, внаслідок чого виникає конфлікт. Але він може бути конструктивний, бо завдяки йому батьки можуть відкрити очі і подивитися на цю ситуацію по-новому і навчитися діяти в інший спосіб. Краще, коли дорослі діти влаштовують своє життя  окремо й дають можливість батькам переосмислити, що було не так, задуматися і переоцінити свої дії, усвідомити, що ті мають право на власне життя, думку, позицію, вибір, рішення.

Ще один аспект тут має релігійність, бо не завжди дотримання зовнішніх правил релігії означає, що є внутрішня релігійність, а ми знаємо, що у заповідях є слова про те, що люби Бога як самого себе, але й люби іншого як самого себе. І це означає, що й себе треба любити, не тільки ближнього. Мати свою гідність і право на власну поведінку, рішення, вибір у житті.

Як будувати стосунки з батьками, які завдають моральну шкоду?

Оксана Христук, психолог

Найкращий вихід – це, перш за все, відділення, віддалення від батьків, як фізичне, так і емоційне, щоб все переосмислити. А вже після того можна звертатися до психотерапевта, священнослужителя, шукати психологічне батьківство, але цього неможливо досягти, залишаючись поряд. Це нормально, коли діти хочуть віддалитися від батьків, побути відсторонено окремо, це природно за віковою психологією.

У природі так все і відбувається у процесі сепарації. У три роки дитина має кризу, яка містить первинні елементи відділення, потім – підлітковий вік, коли є перші власні рішення та помилки. Це не означає, що вона має робити, все, що заманеться, однак має право вибору і право на помилку, за яку повинна нести відповідальність.

Наступний етап – юність, коли діти їдуть на навчання, переїжджають жити окремо. Ще один етап – створення власних сімей, де народжуються діти, і якщо процес сепарації відбувся, тоді настає етап повернення знову до своїх батьків.

Сепарація – це природній потрібний процес для обох сторін. Це не означає, що віддалення буде постійним. Якщо були добрі стосунки, то діти завжди будуть повертатися, коли ставатимуть самі батьками і вже краще будуть розуміти своїх батьків. Якщо ж були проблеми, то таке віддалення тільки допоможе зрозуміти, як зцілити ці стосунки. Для когось це може бути зовсім незначний термін, а для когось – багато років. Часом прощення може відбуватися вже на етапі відходу батьків із життя. Тому, тільки віддаляючись, дітям легше впоратися з образами, які вони пережили колись. Самі собою ці психологічні проблеми не зникнуть, вони можуть тривати усе життя і впливати на погіршення здоров’я, формування різних захворювань, навіть онкозахворювання інколи є наслідком глибоких невиліковних образ, які свого часу не проговорені, не висловлені, не прощені.

 

Допомагати іншим, але не вирішувати власних проблем, не свідчить про особистісну зрілість, незважаючи на вік

 

Поясніть, будь ласка, у чому полягає роль батьків у житті дорослих дітей?

Тарас Бецель, священник

Роль батьків полягає у тому, щоб привести своїх дітей до Бога, але Господь веде різними шляхами до себе. Батьки мають пам’ятати про те, що неможливе для людини, можливе для Бога, тому вона має молитися. Батьківська молитва зміцнює основи сімей, молитва матері піднімає з пекла.

Оксана Христук, психолог

Ця роль полягає не у наданні матеріальних статків, які батьки можуть дати дитині, а у прийнятті. Якщо батьки виконали свою роль: приймали і любили, давали безпечну прив’язаність і достатню самостійність, забезпечували безпеку і відчуття себе як особистості – то це найважливіша соціально-психологічна база тої ролі, яку мали виконати батьки для своїх дітей.

Який обов'язок дітей стосовно батьків?

Оксана Христук, психолог

Обов’язок – це категорія моральності. Якщо у дитинстві будуть закладені моральні пріоритети, релігійні настанови, то він буде. Дорослим дітям, які мають релігійні переконання, ці обов’язки не будуть тягарем. Вони будуть віддавати любов, терпіння, увагу і прийняття з легкістю, бо отримали все це у дитинстві. Якщо ж дитина не отримала цього, то буде просто обов’язок доглядати фізично, турбуватися про здоров’я, матеріально допомагати. Виконувати обов’язки набагато легше, якщо були задоволені базові потреби у дитинстві.

Вислів «Не буде кому води подати» не матиме підстав, якщо батьки сприймали, любили, приймали своїх дітей, вони отримають таку ж віддачу. Діти будуть піклуватися про своїх батьків, у старості прийматимуть їх такими, як вони є. Якщо батьки поважатимуть особливості характеру і вдачі своїх дітей, у майбутньому ці діти аналогічно сприйматимуть і їх. Цей процес взаємний.    

Коли батьки мають відпускати своїх дітей, дозволяти їм жити своїм життям?

Оксана Христук, психолог

Така сепарація відбувається поступово. Якщо довго не відпускати дітей, з часом все складніше це зробити, що у результаті може стати великою проблемою. Відділення відбувається у наймолодшому віці. Вже у три роки дитина хоче ходити самостійно, вона може падати, її потрібно постійно пильнувати. Простіше взяти її за руку, але вона хоче робити це самостійно. Приблизно у чотири-пять років всі діти хочуть допомагати, але вони роблять це недосконало, що опісля потрібно все переробляти. Діти навіть можуть наробити шкоди, але разом з тим вони проявляють свою ініціативу, самостійність. І мамі простіше часом все зробити самій, щоб не переробляти, але тим самим вона позбавляє дитину досвіду, самостійності і відповідальності. У підлітковому віці стає ще складніше дозволити кудись поїхати з друзями на певний час, чи взагалі дозволити. І все це може бути болючим процесом, якщо не було менших кроків. Коли є поступові, маленькі кроки, потім легше відпустити дитину у самостійне життя. А вже за самостійністю завжди має бути і відповідальність.    

Як розірвати (і чи потрібно) залежність батьків від дітей, коли вони не відпускають морально вже дорослих дітей, втручаються у їхні сімейні стосунки, беруть активну участь у їхньому житті, контролюють?

Тарас Бецель, священник

Будь-яка залежність – це форма егоїзму і бажання володіти. Там, де є це бажання, – бракує любові. Не варто потурати недобрим прагненням і бажанням батьків, щоб вони усе постійно контролювали, відстежували, телефонували, щоб це не переходило межі розумного. Завжди потрібно розмовляти про те, що турбує, спілкуватися і шукати порозуміння. Відверта розмова може бути «пластиром» на рану душевну, яку можна загоїти розумінням і підтримкою. 

Оксана Христук, психолог

Цю залежність потрібно розривати, бо вона створює багато проблем. Залежність і постійний контроль є наслідком відсутності базових потреб в автономії, самостійності дорослої людини. Це може спричинити те, що доросла людина житиме з батьками, не зможе реалізувати себе у професії, своїй сім’ї, бо вона не знає, що їй робити і не зможе самостійно приймати рішення. Узалежнити дітей від себе – свідомо, несвідомо, означає зробити дитину нещасливою, зіпсувати їй життя і створити такі умови, коли вона не зможе розвиватися. Є фільм для дорослих «Пуповина» про не перерізану пуповину, яка стає тягарем для дитини, через що вона нещасна упродовж усього життя. Тому, можна констатувати, що певною мірою це злочин стосовно дітей, а у релігійному ключі – невиконання заповідей. Створення залежності – це любов не до дитини, а до себе, що й зумовлює порушення заповіді. 

Помилково батьки інколи вважають, що народили дітей для себе, відповідно, тримають їх поруч для своїх послуг, але це – егоїзм і порушення усіх моральних, релігійних, а тим більше – психологічних законів. Такі батьки не відпускають дітей психологічно і часто маніпулюють різними захворюваннями реальними і навіть уявними, щоб утримати дитину біля себе.

Розірвати цей зв'язок самостійно складно через почуття провини, тому краще звернутися до психотерапевта, щоб розєднати це замкнене коло. Якщо ж не звертатися по професійну допомогу, то така дитина буде постійно повертатися на вихідну точку.   

Батьки мають уважніше слухати церковні приписи, Євангеліє, розуміти глибше свої помилки, спілкуватися зі священником, щоб належно усвідомити порушення морально-релігійних законів.

Ще одна проблема – батьки, які активно живуть життям своїх дітей, мають багато часу, який не знають, де використати. В такому випадку варто шукати інші заняття, згадувати про свої хобі та захоплення, громадські справи, допомагати тим, хто потребує підтримки, знаходити варіанти самореалізації. Коли батьки знайдуть раціональне використання свого вільного часу, зникне потреба зайву енергію скеровувати на дітей.   

Що б ви порадили тим дорослим, які мають проблему із залежністю від думки батьків і невмінням жити самостійно?

Оксана Христук, психолог

Буває різного рівня залежність. Якщо, наприклад, людина не може без поради рідних самостійно прийняти рішення, навіть найпростіше – щось купити, потрібно працювати з професіоналом, бо самостійно осилити цю проблему буде вкрай складно.

Коли це незначна залежність, людина сама може з цим впоратися через спробу реалізувати те, чого раніше не наважувалася, або ж шукати підтримку від інших людей.

Важливо пам’ятати, що за самостійні рішення людина відповідає сама, якщо ж хтось прийняв їх за неї, то відповідальність перекладається на інших.

Бажання жити своїм життям – це нелюбов до батьків і егоїзм, можна так формулювати батьківські маніпуляції?

Оксана Христук, психолог

Це нормальний розвиток, коли людина займається своїм життям, розвитком, побутом, а поза тим має інші обов’язки, заняття, у тому числі піклування про батьків і близьких. Певна психологічна проблема полягає у тому, щоб жити чиїмось життям, займатися кимось/чимось, а не собою, бо це втеча від своїх проблем і страхів. Допомагати іншим, а не вирішувати власні проблеми, не свідчить про особистісну зрілість, незважаючи на вік. 

Що може стати формою порозуміння між батьками і дітьми у свідомому віці?

Тарас Бецель, священник

В ідеалі – це спільна молитва. Але молитва це не лише певний ритуал прочитання її у певний час у конкретному місці, це ще й спільна безкорисна добра справа, прочитання і обговорення Святого Письма. Чим ближча людина до  Бога, тим ближче вона одна до одної.   

Оксана Христук, психолог

Якщо вдалося закласти спільні традиції збиратися разом на свята, спільно ходити до церкви, відвідувати дні народження чи разом щось готувати, то такі спільні зустрічі зближуватимуть і формуватимуть умови для порозуміння. Навіть якщо траплятимуться конфлікти, їх можна буде вирішити. І це нормально, коли є конфлікти, які дають поштовх до розв’язання певних проблем, сприяють позитивним змінам у взаєминах. А природне зближення відбувається, як ми вже говорили, коли у молодій сім’ї з’являються діти і повернення до ролі батьківства дає можливість краще зрозуміти себе у ролі дитини. Відтак відбувається зближення різних поколінь.

 

Розмовляла Тетяна СЛОТЮК,

доцент кафедри української преси

ЛНУ імені Івана Франка